Як привчити дітей тримати спину рівно і щоб їм це подобалося? Мільйони разів у дитинстві ми чули: «Тримай спину рівно!». А навіщо її тримати, ніяк не могли збагнути. Красиво? Може, й так, – відповідав дитячий мозок. – Ну то й що? І так непогано, ще й зручно! Так думає кожна дитина на зауваження батьків і викладачів. І починає крутитися хвилин через п’ятнадцять на всі боки, провокуючи невдоволення вчителя. Дорослий у цьому бачить нехтування правилами поведінки, але дитячий хребет має свої правила. Щоб спині було комфортно, а мозкове кровопостачання посилилося, навчіть малят кількох рухів, які допоможуть сконцентруватися Період активного формуван­ня кістяка людини – до 12 років. Остаточно він «до­зріває» до 22, хоча бувають і ви­нятки. Є наукові дані, що певні відділи хребта в деяких людей формуються навіть і до 30 ро­ків. Але це – частіше. Фізична активність потрібна маленькій людині як кисень для легенів, і вона це відчуває. Ось і зваж­те тепер, чому таке з дитиною трапляється на уроці. ЗАКОН ПРИРОДИ НЕ ОБДУРИШ Якщо організмові не дають фі­зичного навантаження – він сам його бере, вкотре підтвер­джуючи закон природи про самозбереження. Для кращого розуміння треба подивитися на фізіологію. Коли м’яз виконує свою пряму функцію – ско­рочення і розслаблення, його краще омиває кров, яка при­носить до кожного суглоба і кістки мікроелементи й інші необхідні сполуки для їх рос­ту й формування. Дитині стає легше, і потім вона несвідомо, мимоволі повертається до цих полегшувальних рухів. Знані нами кальцій і фосфор, магній і фтор формують нормальний стан мінерального компонента кістки і хряща й беруть участь у всіх важливих процесах орга­нізму. І щоб це відбувалося – необхідний рух! А він буває різним. На уроках, коли треба бути уважним, він може бути статичним або розтягувальним (увага! – обов’язково із роз­слабленням наприкінці). Та­ким, що не заважає вчителе­ві, але значно полегшує життя учневі. Тримати спину, як вимагають від дитини, означає напружувати м’язи в статичному положенні. А це… незручно! Навіть дорослий, приходячи до спортклубу, має десятихвилинну розминку, а по­тім переходить до певних рухів. А дитині ви пропонуєте, коли її тіло просить цієї розминки, від­мовити своїм інстинктам і рости за людськими правилами? Знає­мо, ці правила потрібні, але дати учням коротеньку двохвилинну рухову допомогу, так би мови­ти, не відходячи від уроку і його теми, цілком реально. ЧОТИРИ ВПРАВИ ЗА ПАРТОЮ – І ЗОЛОТИЙ КЛЮЧИК У НАС У КИШЕНІ Щоб спині було комфортно, а мозкове кровопостачання по­силилося, стабілізувалася робо­та правої і лівої півкуль, навчіть малят кількох рухів, які допо­можуть сконцентруватися. Всі рухи виконувати тричі. Види­хати трохи довше, ніж вдиха­ти. А щоб нічого не заважало, стілець від столу треба трохи відсунути. Рух перший. Вихідне поло­ження: сидячи з рівною спи­ною на краю стільця, обидві ноги на підлозі, руки тримають край стільця. Сидячи рівно, зро­бити великий вдих на повні гру­ди. Видих: потягнутися круглою спиною назад до спинки стільця. Вдих: повернутися у вихідне по­ложення. Видих: прогнутися під лопатками, подивитися вгору. Рух другий. Вихідне положен­ня, як у першому русі, але руки лежать долонями на парті на від­стані трохи ширше плечей. Лікті – вбік. Сидячи рівно, зробити великий вдих на повні груди. Ви­дих: поглядом проводжаючи ліву руку, потягнутися нею в праву діагональ, трохи нахилити туди і голову. Вдих: повернутися в ви­хідне положення. Видих: погля­дом проводжаючи праву руку, потягнутися нею в ліву діагональ, трохи нахилити туди і голову. Рух третій. Вихідне поло­ження: сидячи з рівною спи­ною на краю стільця, обидві ноги на підлозі, ліва рука вни­зу тримає ліве стегно трохи зсе­редини, права – паралельна до підлоги, зігнута в лікті, зап’ястя коло плеча. Треба дуже повіль­но повернутися праворуч (в сто­рону зігнутого ліктя) з вихід­ного положення. Починати рух, вдихаючи, і завершувати його, видихаючи. Це все праворуч, тому що треба потягнутися. І обов’язково тягнутися потили­цею догори, ніби стаєте вище. Повернутися на вдих і на ви­дих, поміняти руки для вико­нання вправи. Виконати те саме в інший бік. Рух четвертий. Вихідне поло­ження: сидячи на стільці, тор­каючись рівною спиною його спинки, обидві ноги на підло­зі, руки вільно лежать на стег­нах. Маленька розминка шиї ви­конується по два рази в кожен бік: уперед, назад, нахил голо­ви вправо-вліво, поворот голови вправо-вліво. Плечі по колу роз­вернути назад, розвести руки догори і потягнутися. І дитині знову легше навча­тися і засвоювати важливу ін­формацію з рівною спиною. Між іншим, наші вельмишанов­ні вчителі, ви теж потребуєте того самого, що й діти, хоч ви і старші. А фізіологічні процеси ніхто не відміняв. Ви теж втом­люєтеся і фізично, і психоло­гічно й потребуєте відновлення. Тож, може, хоч раз за урок ро­бите розминку разом із дітьми? ДО УВАГИ БАТЬКІВ ДО ТАНЦІВ ТРЕБА ДОРОСТИ Вибираючи фізичне навантаження, потрібно враховувати вік дитини Невдовзі виходить науково-популярна книжка «Здоровий хребет. Методи самовідновлення організму». В ній дуже багато уваги приділяється питанням профілактики захворювань хребта, а також комплексному методу створення необхідних умов для організму і його введення в самовідновлення. Автори Валерій Сохін і Юлія Фролова наголошують: «Побороти недугу – основне для людини. Не пити таблетки і довгий час відчувати легкість, енергію і бадьорість, як у юності, можливо». Пропонуємо ознайомитися з частинкою цієї праці. До вашої уваги уривок глави «Формування людини. Що потрібно знати батькам» Перший огляд в ортопеда зазвичай "І проводять у три місяці. Коли дити­на підросла, якщо немає скарг, про якісь рекомендації та відвідування лікаря ніх­то не замислюється. На самому початку батьки розуміють, що різні відділи скеле­та і хребта в малюка ростуть нерівномір­но. Дізнаються, що природні вигини хре­бетного стовпа починають формуватися з перших місяців життя, стають досить до­бре помітними до п’яти – шести років. А, що далі? Остаточне формування ший­ного лордозу та грудного кіфозу завер­шується до семи років, а поперекового лордозу – до періоду статевого дозріван­ня. Ці природні вигини хребта допомага­ють пом’якшити струс при ходьбі, стриб­ках. Це – наше фізіологічне здоров’я. Зміна вигинів приводить до переванта­ження міжхребцевих дисків і інших не­приємних та непотрібних наслідків. Тут усе повинно бути в міру. В професій­них хореографічних та спортивних шко­лах вважають, що найкращий вік для по­чатку занять – з шести – семи років. І не тільки для фізіологічного розвитку. В цей період дитина усвідомлює те, що робить, вміє концентруватися на тому, що каже тренер або хореограф, здатна тримати увагу й усвідомлено виконува­ти потрібні вправи. А іноді – нудні, але такі необхідні для формування скелета, суглобів і м’язів. Що стосується занять в більш ранньому віці, то зміцнювальна гімнастика для малюків, звичайно ж, не­обхідна. Але вимагати результату в ран­ньому віці неправильно. Шановні бать­ки! Вас повинно турбувати не те, який танець станцює ваша дитина через пів­року занять або який високий спортив­ний результат матиме, а те, які м’язи у неї зміцнилися, чи поліпшилося постава. А найчастіше батьків цікавить лише набір рухів під музику або перемога на змаган­нях і все … трава не рости. І те, що че­рез кілька років у їхнього сина чи донь­ки будуть захворювання колін або спини, ніхто не замислюється. Ви запитаєте, до чого тут захворювання? Пояснюємо: коли педагог працює суто на результат відкри­того уроку, на якому необхідно показати досягнення підопічних, він може не тур­буватися про зміцнення, а відточувати­ме тільки те, що має намір представити. Щоб задовольнити кого? .. Батьків! А в кожної дитини є так звані слабкі ланки. Візьмемо приклад з хореографії (танців). Якби хореограф мав можливість показу­вати урок, на якому діти виконували впра­ви з силою і граціозністю (ніби демон­струючи рідним, як змінилися їхні м’язи), а лише потім невеликий шматок танцю, то це було б для учнів набагато корисні­ше й ефективніше, ніж один чи два танці під музику зі складними комбінаціями, які діти просто фізично не тягнуть. Нехай би цей танець був на другий рік навчання, але він був би набагато якісніше й кра­сивіше показаний. Адже м’язи і зв’язки зміцнилися. Мені часто доводилося бачи­ти гарні танці і погане їх виконання – рано дітям було ще це виконувати: мля­ві і в’ялі м’язи не могли подужати цього. Ось тут якраз постає важлива тема балан­су між важкою тренерською роботою в залі або танцкласі і візуальним результа­том. Тут винна система, при якій учитель повинен і учень теж. А ось того, що іноді не треба квапити час для власної ж ко­ристі, суспільство, на жаль, поки що не усвідомило». Досвідом ділилася Юлія ФРОЛОВА, тренер-реабілітолог, тренер з пілатесу «Освіта України» № 34