Культура здоров'я - це цілісна система особистісних якостей (Включаючи її світогляд, духовність, цінності, знання, вміння та здібності), що орієнтують особистість на здоровий спосіб життя і забезпечують її високий рівень здоров'я.
Сутність культури здоров'я: Культура здоров'я - це цілісна система особистісних якостей (Включаючи її світогляд, духовність, цінності, знання, вміння та здібності), що орієнтують особистість на здоровий спосіб життя і забезпечують її високий рівень здоров'я. Культура здоров'я включає в себе культуру духовну, медико-гігієнічну, фізичну, які тісно взаємопов'язані між собою. Залежність здоров'я фізичної від здоров'я духовного передбачалося і в древніх навчаннях, останніми досягненнями доведені багато механізмів цієї залежності. При цьому розвиток культури здоров'я розглядається як невід'ємна частина розвитку особистості. Цілями розвитку культури здоров'я є: -Усвідомлення цінності здоров'я - Формування мотивацій на підвищення рівня здоров'я - Оволодіння необхідними руховими навичками і вміннями, сучасними способами оздоровлення - Формування стилю життя, що забезпечує саморозвиток здоров'я. Функції культури здоров'я: виховує
розвиваюча
освітня
діагностична
корекційна
регулятивна
діяльнісна
перетворююча
творча.
нормативна
У молодшому шкільному віці завдяки зростанню особистого досвіду ставлення до здоров'я істотно змінюється. Діти, як і раніше співвідносять здоров'я з хворобою, але більш чітко визначають загрози здоров'ю як від своїх власних дій (не можна їсти фрукти брудними), так і від зовнішнього середовища. При певній виховної роботі діти співвідносять поняття здоров'я з виконанням правил гігієни. Вони починають співвідносити заняття фізкультурою з зміцненням здоров'я. У цьому віці діти починають виділяти і психічну, і соціальну компоненти здоров'я (там кричали, лаялися, і в мене заболіла голова). Але в цілому ставлення до нього у дітей залишається пасивним. Причини такого ставлення криються в нестачі у дітей необхідних знань про нього, а також не усвідомленні небезпек нездорової поведінки людини для збереження здоров'я.
При цілеспрямованому вихованні, навчанні, закріплення у повсякденному житті правил гігієни, відповідної мотивації занять фізичною культурою ставлення дітей до свого здоров'я як найбільшої цінності в житті стає основою формування у дітей потреби в здоровому способі життя. У свою чергу, наявність цієї потреби допомагає вирішити найважливішу психологічну та соціальну задачу-становлення у дитини позиції творця щодо свого здоров'я і здоров'я оточуючих. Умови розвитку потреби у здоровому способі життя та формування культури здоров'я: 1.Гігіеніческі організована соціальне середовище проживання. (Вона повинна відповідати не тільки санітарно-гігієнічним вимогам. Але вимогам гігієни нервової системи, психологічної безпеки, гігієни соціальних відносин) 2. Наявність спеціальної програми розвитку у школяра потреби у здоровому способі життя та формування культури здоров'я. (Кошти методи, прийоми, форми роботи спрямовані на придбання дітьми знань, умінь, навичок догляду за собою, своїм тілом, дбайливого ставлення до інших людей.) Наприклад: людина звикла вранці і ввечері чистити зуби, відчуває себе не комфортно якщо цієї можливості немає. Так само і з людьми звиклими до ранкового бігу. Повинен бути врахований кращий досвід сімейного виховання. У шкільному закладі в буквальному сенсі слова повинна бути мода на здоров'я серед батьків, дітей і співробітників. 3.Оволодіння системою понять про свій організм, здоров'я, здоровий спосіб життя. Ці знання частково можуть даватися на кожному занятті не залежно від його виду.
Діти повинні самі сформулювати відповідні висновки.
Повинні освоювати практику самомоніторингу здоров'я.
Зміст занять повинне повною мірою відповідати практиці фізкультурно-оздоровчої роботи. 4. Реалізація принципу резонансу при організації фізичного виховання дітей.
Сутність його полягає у створенні дорослим незліченних ситуацій для нескінченного прояви дітьми своїх зростаючих фізичних можливостей. (Тестування, діагностування усвідомлене дитиною, створення ситуації успіху-все в ігровій формі). Висновок: Таким чином, Формування культури здоров'я школяра можливо при забезпеченні дієвого взаємозв'язку фізичного виховання з ціленаправленим розвитком його особистості в спеціально створеному гігієнічно організованому соціальному середовищі. Протягом шкільного віку при відповідній виховній роботі спостерігається позитивна динаміка ставлення дитини до свого здоров'я. Найважливішою передумовою формування у дитини позиції творця по відношенню до свого здоров'я є наявність у нього потреби у здоровому способі життя Культура здоров'я – це важливий складовий компонент загальної культури людини, що визначає формування, збереження та зміцнення її здоров'я. Культурна людина є не тільки «споживачем» свого здоров'я, але й його «виробником». Високий рівень культури здоров'я людини передбачає її гармонійне спілкування з природою й оточуючими людьми. Елементом культури здоров'я є уважне і правильне ставлення людини до самої себе, прагнення до самопізнання, формування, розвитку і самовдосконалення своєї особистості. Культура здоров'я – це не тільки сума знань, обсяг відповідних умінь і навичок, але й здоровий спосіб життя гуманістичної орієнтації. Рівень культури здоров'я визначається знанням резервних можливостей організму (фізичних, психічних, духовних) і вмінням правильно використовувати їх. Отже, довголіття, здорове, щасливе життя багато в чому залежать і від самої людини. Якщо люди часто хворіють, мають надлишкову масу тіла, вживають алкоголь, палять, дратівливі, некомфортно почувають себе з оточуючими, тобто не дотримуються здорового способу життя, – це означає, що у них низький рівень культури здоров'я. Аргументоване обгрунтування необхідності бути здоровим і прагнути стати таким – це і є елементи культури здоров'я, якими повинна володіти кожна сучасна людина. Здоровий спосіб життя передбачає знання і дотримання режиму навчання та відпочинку, правил харчування й особистої гігієни, визначення й обов'язкове виконання фізичних вправ, які забезпечують оптимальний руховий режим, а також усвідомлення шкідливості вживання наркотиків, алкоголю, тютюну. При цьому велике значення має правильний вибір індивідуальних оздоровчих систем або їхнє поєднання та практичне використання з метою зміцнення здоров'я (самомасаж, загартовування, дихальні вправи, аутогенне тренування тощо). Дотримання здорового способу життя впливає на формування, збереження та зміцнення здоров'я, сприяє інтелектуальному і духовному розвиткові особистості, успішному навчанню. Спосіб життя впливає й на фізичний стан здоров'я людини. Оптимальний руховий режим сприяє гармонійному розвиткові її тіла і забезпечує високий рівень функціонування систем організму. Це, у свою чергу, є умовою високої працездатності людини. На фізичне здоров'я позитивно впливає дотримання правил особистої гігієни, режиму навчання і відпочинку, правильного харчування, загартовування, а також ряд інших чинників, які зумовлюють позитивне функціонування організму. Здоровий спосіб життя людини, позитивно впливаючи на стан її здоров'я, на її духовність, моральні орієнтири, формування певних рис характеру (напр., волі, оптимізму, цілеспрямованості) та інші якості, полегшує переборювання психоемоційних навантажень, стресових ситуацій, що свідчить, у свою чергу, про високий рівень її психічного здоров'я. Підтриманню такого рівня сприяє, наприклад, релаксація, аутогенне тренування, метод словесно-образного емоційно-вольового управління станом людини. Духовне здоров'я та краса – нерозривні поняття, а краса – це гармонія всебічних якостей особистості, що забезпечує її цілісність. Здоровий спосіб життя людини допомагає їй зрозуміти, у чому полягає сенс життя. Він виховує певною мірою співчуття, доброзичливість, терпимість до оточуючих. Здоровий спосіб життя також сприяє самореалізації особистості. Спосіб самореалізації індивіда залежить від його устремлінь, а також від шкали моральних цінностей, яка склалася в його уяві. Поміркуйте про себе і спробуйте визначитись у тому, хто ви і що ви собою становите. Зафіксуйте дані самоаналізу, а після закінчення школи знову себе перевірте і зіставте результати. Отже, здоровий спосіб життя сприяє зміцненню соціального здоров'я особистості та суспільства в цілому. Він включає в себе цінності високого порядку, оскільки спрямований на гуманізацію й активізацію людської діяльності, удосконалення індивідуальних якостей особистості. Вчений І.П.Павлов стверджував: «Здоров'я – це безцінний дар природи, воно дається, на жаль, не навіки, його треба берегти. Але здоров'я людини багато в чому залежить від неї самої, від її способу життя, умов праці, харчування, її звичок .» Кольоротерапія на варті здоров'я
Модне слово «кольоротерапія» на слуху у будь-якої людини, хоч трохи інтересующегося актуальними тенденціями. Тільки не всі знають, що означає Цей загадковий термін і яке велике значення в нашому житті має колірна палітра ... Що таке кольоротерапія? Це ефективний метод впливу кольором на наш організм з метою восстановленія його нормальної життєдіяльності. Вченими доведено, що колір визивает певні біохімічні реакції в людських тканинах, стимулює разлічние залози і деякі відділи головного мозку, в тому числі і гіпофіз. NПоследній стимулює вироблення цілого ряду гормонів, які відповідають за обмін веществ, сон, апетит, наш емоційний стан, сексуальне збудження і пр. Інакше кажучи, те, як ми себе відчуваємо, багато в чому залежить від кольорів, которимі ми оточені. Тому медицина навчилася використовувати кольори на благо - для благотворного впливу на наше здоров'я. Трохи історії Кольоротерапія як спосіб лікування використовувалася ще в Стародавньому Єгипті, Індії, Кітае, на Русі і в багатьох країнах світу. Наприклад, китайські лікарі при лікуванні желудка використовували жовтий колір, а хворим на скарлатину рекомендували носити красние шарфи. Аналогічно при скарлатині надходили наші прадіди-слов'яни. Також наші предки вважали, що для того, щоб пройшла жовтяниця, необхідно носити «золоті» намиста. У працях знаменитого персидського філософа і лікаря Ібн Сіна, ізвестного в Європі під ім'ям Авіценна, знаходимо згадку про те, що хворому, істекающему кров'ю, не можна дивитися на червоне, а потрібно зупиняти погляд на сінем, що володіє заспокійливими властивостями. Подібних прикладів історія знає множество. Але оформлятися в окремий напрям науки, що займається вивченням целітельних властивостей квітів, кольоротерапія початку лише в XIX столітті, коли англійскіе вчені Д. Даун і Г. Блант довели, що ультрафіолетове випромінювання обладает лікувальними властивостями і може використовуватися для терапії шкірних заболеваній і рахіту. З тих пір метод лікування кольором став настільки популярним, что сьогодні часто використовується в медичній практиці для боротьби із серйозними заболеваніямі і швидкого одужання. «Азбука кольору» Що ж, вибір колірних рішень для дому та офісу залежить лише від вашого состоянія здоров'я та темпераменту. Залишилося тільки дізнатися, який колір що обозначает і для лікування яких захворювань використовується. Для сангвініків і холериків сприятливі білий колір, сині і зелені відтінки -вони заспокоюють і налаштовують на споглядальний лад. Для флегматиків і меланхоліков найбільш підходять червоний, помаранчевий і жовтий - кольори, які надають стімулірующее, бадьорить вплив. Білий - несе позитивний заряд добра та удачі. Колір дарує силу, енергію, вирівнює настрій і зцілює від недуг. Надає лікувальну воздействіе на центральну нервову систему і сприяє очищенню організму від шлаков. Червоний - випромінює тепло, надає збудливу дію на нервову сістему. Він покращує обмінні процеси в організмі, прискорює кровообіг, нормалізует знижений кров'яний тиск, серцеву діяльність і підвищує іммунітет. Використовується для лікування вітряної віспи, скарлатини, кору, гнійних ран і дерматологічних захворювань. Надлишок кольору може викликати перевозбужденіе, головний біль, втому і почервоніння очей. Колір протівопоказан огрядним, дратівливим і легко збудливим людям. Оранжевий - допомагає розкріпачитися і звільнитися від внутрішніх протіворечій. Сприяє толерантному ставленні до оточуючих, зміцнює волю. NЦвет омолоджує, допомагає відновленню нервової та м'язової тканини. Використовується для лікування хвороб сечостатевої системи, селезінки, покращує травлення, регулірует обмінні процеси і робить вплив на роботу ендокринних залоз. Жовтий - стимулює зір і нервову систему, тонізує , покращує умственние і логічні здібності, вселяє почуття оптимізму. Колір корисний при нарушеніі роботи печінки, стимулює жовчовиділення, лікує шкірні захворювання, спасает від безсоння і збуджує апетит. Зелений - утихомирює, заспокоює, оновлює. Колір нормалізує деятельность серцево-судинної системи, заспокоює сильне серцебиття, стабілізірует артеріальний тиск і функції нервової системи. Використовується при леченіі головних болів, стомленні очей, порушення зору. Синій - цінується за заспокійливу дію на психіку: надає положітельний ефект при меланхолії, іпохондрії і істерії. Володіє снодійним еффектом, допомагає в боротьбі з інфекціями і лихоманками, спазмами і головними болямі. Фіолетовий - заспокоює нервову систему, його можна використовувати при псіхіческіх і нервових порушеннях . Колір допомагає при різних запальних заболеваніях, допомагає при мігрені, нормалізує стан лімфатичної сістеми. Сприятливий для духовного розвитку людини, у творчих людей повишает працездатність. Загальна тривалість впливу кольору може викликати стан тоскі і депресії. Музика – мої ліки Напевно, нашим читачам дуже часто доводиться чути: "музика мої ліки", "я послухав музику і заспокоївся". Насправді, мистецтво лікування за допомогою музики налічує тисячі років, і наша епоха зовсім не є виключенням.
Так, музика лікує, це знаємо всі ми - проте чи часто Вам доводиться чути щось ніби: "Шопен допомагає мені позбавитися від головного болю" або "Пісні Поплавського - мій особистий антидепресант". Проте дійсно, на кожну людину різна музика діє по-різному - комусь дійсно допомагає Шопен або Поплавський, а комусь більше до душі Prodigy.
Музика є могутнім засобом дії на психіку людини, і часто, послухавши вранці приємну для себе музику, ми створюємо позитивний настрій на весь день. музична терапія складається з двох напрямів: прослуховування музики і її створення;
- музична терапія може допомагати всім - від дітей до літніх людей, з різними захворюваннями психіки. Навіть якщо людина здорова, музика допомагає відновити душевну рівновагу, "зарядити" позитивним настроєм надовго;
- подібна практика часто застосовується в школах, лікарнях, психіатричних лікарнях, дитячих будинках;
- музичні терапевти дійсно існують, ці фахівці закінчують відповідні спеціальності в звичайних навчальних закладах. Діяльність музичних терапевтів сертифікована державними органами; Кожній людині властива своя частота вібрацій на клітинному рівні, і коли ця частота співзвучна із зовнішнім простором, людина отримує додаткову життєву силу і енергію. Саме цей принцип лежить в основі цілющих властивостей музичної терапії. Можливо, не за горами той час, коли відкриються перші музичні аптеки. Відомо, що музика здатна підняти настрій, викликати сльози, допомогти розслабитися або змусити танцювати. Ви, напевно, чуєте її не один раз на день, по радіо чи телебаченню, в супермаркеті, в тренажерному залі або від перехожого, наспівує улюблений мотив. Музика живе з нами з давніх часів, вона є частиною всіх відомих культур, і, так чи інакше, викликає відгук у душі кожного з нас.
«Музика - це спосіб синхронізації груп людей і участь у спільній діяльності, коли кожна людина може одночасно з групою інших людей і отримувати від цього задоволення», - каже нейробіолог, доктор Петро Джаната з університету Каліфорнії в Девісі.
В даний час вчені-медики досліджують різні способи впливу музики на наші тіла і розум. У кінцевому рахунку, вони мають намір використовувати силу музики для лікування найрізноманітніших захворювань, наприклад, для відновлення правильної мікрофлори в кишечнику, боротьби з психосоматичними розладами, хворобами судинної системи та багатьма іншими захворюваннями.
Дістатися до мозку без скальпеля Учені давно знають, що музика та інші звуки, що вловлюються нашим слухом, перетворюються в електричні сигнали. Сигнали направляються до слухового нерву, далі до кори головного мозку, яка обробляє їх. Відомо також, що не всі звукові сигнали однаково сприймаються мозком. Спеціально обрана частота, ритм, висота і деякі інші характеристики звуку здатні творити дива.
За останні десять років, нові методи дослідження показали, що музика активує багато несподіваних областей мозку. Наприклад, області, що беруть участь в емоційних процесах і пам'яті, області, що відкривають двері в підсвідомість. Музика також впливає і на ділянки мозку, які відповідають за рух і їх координацію. Теоретично, звуки можуть зробити з людини керовану ляльку, вилікувати або погіршити її недуги. Отже, музика здатна коригувати негативні спогади, гасити асоціальні нахили, підсилювати позитивні устремління, - і навпаки! На жаль, не для всіх людей слухати музику - задоволення. Приблизно 1 з 50 чоловік страждає розладом, яке називається музична глухота. Ці люди погано розрізняють музичні тони. Вони не можуть точно відтворити звук. «У деяких випадках при такому захворюванні музика для людей звучить, як шум транспорту», - каже генетик, доктор Денніс Драйна. Майже 10 років тому, він і його колеги в дослідженні за участю близнюків вивчали музичну глухоту і абсолютний слух, і встановили, що ці особливості передаються у спадок. Проте навіть на таких людей можна впливати за допомогою звуків.
Одна з областей мозку, що викликає величезний інтерес в останні роки - це медійна префронтальна кора, розташована в лобовій частині мозку, в районі очей. У недавньому дослідженні Петра Джаната з'ясувалося, що ця область є центральним вузлом зв'язку музики, спогадів та емоцій. Професор використовував зображення, отримані за допомогою МРТ в моменти, коли випробовувані слухали уривки пісень зі свого дитинства. Коли вони чули знайомі пісні, медіальна префронтальна кора активувалася. Активація була більш сильною, коли пісня викликала конкретні спогади або емоції. Отже, музика здатна коригувати негативні спогади, гасити асоціальні нахили, підсилювати позитивні устремління, - і навпаки! На жаль, не для всіх людей слухати музику - задоволення. Приблизно 1 з 50 чоловік страждає розладом, яке називається музична глухота. Ці люди погано розрізняють музичні тони. Вони не можуть точно відтворити звук. «У деяких випадках при такому захворюванні музика для людей звучить, як шум транспорту», - каже генетик, доктор Денніс Драйна. Майже 10 років тому, він і його колеги в дослідженні за участю близнюків вивчали музичну глухоту і абсолютний слух, і встановили, що ці особливості передаються у спадок. Проте навіть на таких людей можна впливати за допомогою звуків.
Одна з областей мозку, що викликає величезний інтерес в останні роки - це медійна префронтальна кора, розташована в лобовій частині мозку, в районі очей. У недавньому дослідженні Петра Джаната з'ясувалося, що ця область є центральним вузлом зв'язку музики, спогадів та емоцій. Професор використовував зображення, отримані за допомогою МРТ в моменти, коли випробовувані слухали уривки пісень зі свого дитинства. Коли вони чули знайомі пісні, медіальна префронтальна кора активувалася. Активація була більш сильною, коли пісня викликала конкретні спогади або емоції. «У ході дослідження виявилося, що медійна префронтальна кора також є однією з останніх областей мозку, в яких відбувається погіршення при хворобі Альцгеймера», - говорить Джаната, - «Це може допомогти пояснити, чому пацієнти, що страждають хворобою Альцгеймера, здатні пам'ятати і співати мелодії зі своєї молодості, в той час коли інші спогади губляться ». Джаната сподівається провести дослідження за участю людей похилого віку, в тому числі з помірними порушеннями мислення, щоб побачити, як мозок обробляє ностальгічні пісні.
Крім того, великий інтерес у вчених усього світу викликає один з напрямків музичної терапії, що допомагає відновлюватися пацієнтам, що перенесли інсульт. В основі техніки, що дозволяє впливати на процеси відновлення лежить ритмічна аудіостімуляція. За допомогою цієї техніки встановлюється зв'язок між рухами людини і ритмом. Вчені впевнені, що музична терапія здатна повернути пацієнтам мова, полегшити біль, але для того, щоб підтвердити припущення, потрібні роки. «У ході дослідження виявилося, що медійна префронтальна кора також є однією з останніх областей мозку, в яких відбувається погіршення при хворобі Альцгеймера», - говорить Джаната, - «Це може допомогти пояснити, чому пацієнти, що страждають хворобою Альцгеймера, здатні пам'ятати і співати мелодії зі своєї молодості, в той час коли інші спогади губляться ». Джаната сподівається провести дослідження за участю людей похилого віку, в тому числі з помірними порушеннями мислення, щоб побачити, як мозок обробляє ностальгічні пісні.
Крім того, великий інтерес у вчених усього світу викликає один з напрямків музичної терапії, що допомагає відновлюватися пацієнтам, що перенесли інсульт. В основі техніки, що дозволяє впливати на процеси відновлення лежить ритмічна аудіостімуляція. За допомогою цієї техніки встановлюється зв'язок між рухами людини і ритмом. Вчені впевнені, що музична терапія здатна повернути пацієнтам мову, полегшити біль, але для того, щоб підтвердити припущення, потрібні роки. Втім, слід зазначити, що таке явище, як музична терапія існує вже близько 30 років, але ніхто так і не зміг повною мірою зрозуміти, як саме вона працює. Або ж, дослідження проходять під грифом «Цілком таємно». Як би там не було, нам відомо те, що вчені всіма силами намагаються знайти точну зв'язок між музикою і здоров'ям. Групова казкотерапія в особистісно орієнтованому вихованні дітей Виходячи із власного світосприймання, кожен народ протягом століть формував свою, властиву лише йому, систему виховання, критеріями ефективності якої виступають загальна культура, освіченість, духовність нації. В основі української системи виховання лежить давня педагогічна традиція нашого народу. Досвід видатних педагогів В. Сухомлинського, І. Огієнка, О. Духновича, Г. Ващенка допомагає сучасним педагогам розробити ефективні та дієві системи виховання. В умовах сучасної школи забезпечити всебічний розвиток дитини покликане особистісно орієнтоване навчання та виховання.
В основі розробки особистісно орієнтованої системи навчання та виховання лежить принцип визнання індивідуальності учня, створення необхідних умов для всебічного, гармонійного розвитку дитини, для виявлення рівня її пізнавальної активності, творчої обдарованості, можливостей та здібностей, що потребує подальшого розвитку. Завдання педагога за цієї системи виховання полягає у створенні таких навчальних та виховних ситуацій, які б сприяли максимальному розкриттю здібностей дитини та стимулювали б її внутрішні можливості до саморозвитку.
Одним із ефективних шляхів вирішення цього завдання може бути, на нашу думку, застосування педагогом методів та прийомів комплексної казкотерапії. Для будь-якої терапії, і для терапії за допомогою казки зокрема, дуже важливо створити такі умови для психологічної та педагогічної роботи, які б допомагали людині подолати те, що стримує її розвиток. Власне, цей аспект і став основним у створенні концепції казкової терапії.
Джерелами концепції казкової терапії стали роботи Л. Виготського, Д. Ельконіна, дослідження та досвід Б. Беттельхейма, Е. Берна, М.-Л. фон Франц, позитивна терапія притчами та історіями Н. Пезешкяна, дослідження дитячої субкультури М. Осоріної, ідеї Е. Романової, психотерапевтичні казки та ідеї А. Гнєздилова, досвід О. Захарова. В українській педагогічній науці роботу із застосуванням казкових мотивів та образів запровадив В. Сухомлинський, який приділяв значну увагу використанню казки при роботі з дітьми: "Я не уявляю навчання у школі не тільки без слухання, але і без створення казки" [1: 164]. За твердженням визнаного педагога, завдяки казці дитина пізнає світ не лише розумом, але й серцем. Останнім часом до методу казкової терапії схиляється все більше спеціалістів: психологів, психотерапевтів, психіатрів, педагогів, вихователів, дефектологів. З’явилися казкотерапевтичні програми Г. Азовцевої, А. Лісіної, Т. Речицької. Потужна хвиля розвитку казкової терапії на наукових засадах пов’язана передовсім з іменами російських психологів Т. Зінкевич-Євстігнєєвої та Т. Грабенко. За їх активної участі у Санкт-Петербурзі в 1997 р. був створений Інститут казкової терапії. Колективом інституту були одержані відомості про нові сфери застосування методу. Це не тільки дитячі дошкільні заклади та школи, але й центри реабілітації інвалідів, дітей з різноманітними проблемами розвитку, виправні заклади, вищі учбові заклади. Унікальну казковотерапевтичну роботу з онкологічними хворими проводить А. Гнєзділов. Розробкою цього методу займаються також Г. Ожиганова, Е. Цопа, Е. Заїка, Д. Арановська-Дубовис, Д. Соколов та інші.
Отже, як бачимо, концепція казкотерапії, спрямована на передачу цінного життєвого досвіду, виявлення та розвиток потенційних можливостей особистості, цілком відповідає критеріям особистісно-орієнтованого виховання і може бути використана педагогом як один із способів роботи з особистістю кожної окремої дитини. Особливої цінності у сучасній школі набуває можливість застосування особистісно орієнтованого підходу при роботі з дітьми у групі. Цінність казкотерапії для особистісно-орієнтованого навчання та виховання полягає також у можливості застосування педагогом групової форми роботи. Саме тому мету написання цієї статті ми вбачаємо у розкритті основних методів та прийомів особистісно-орієнтованої роботи з дітьми в групі із застосуванням комплексної казкотерапії.
На сучасному етапі розвитку казкотерапії існує велика кількість методів, прийомів та технік роботи з казками. Але можливості терапії за допомогою казки безмежні. Ми ставимо перед собою завдання розглянути лише певні казкотерапевтичні техніки, придатні для застосування в особистісно орієнтованому вихованні дітей у групі. Одним із перших в українській педагогічній науці застосував казкові сюжети та образи В. Сухомлинський, який використовував можливості казки як професійний педагог. Відомою є його "Школа радості", в якій успішно функціонувала Кімната казки. Педагогом використовувалися різноманітні прийоми роботи з казковими образами, зокрема такі, як читання казок педагогом та дітьми у ролях. Таке читання дозволяє дитині глибше проникнути у зміст казки, емоційно сприйняти її, відчути та зрозуміти героїв казки тощо. Те, що діти брали участь у виготовленні ляльок, за твердженням педагога, позитивно впливало на їх розвиток. Така спільна праця дозволяє розвивати в дітей комунікативні вміння, створювати атмосферу доброзичливості й спонукання до творчості; створення дітьми власних казок. Цей прийом, за словами В. Сухомлинського, "є одним з найцікавіших для дітей видів поетичної творчості. Разом із цим, це важливий засіб розумового розвитку" [1: 167]; інсценування дітьми відомих і вигаданих казок з використанням власноруч виготовлених ляльок є фактично логічним продовженням використання згаданих вище прийомів роботи з казкою. Він стимулює творчість дитини, підвищує її самооцінку, дозволяє розвивати емпатію та комунікативні навички.
Говорячи про доцільність використання казкових образів при роботі з молодшими школярами, В. Сухомлинський також наголошував і на необхідності застосування різноманітних прийомів роботи з казкою при вихованні підлітків: "Ось ця спеціальна робота з виховання і є читання, розповідання, драматизація, прослуховування, переживання казок. Вона не повинна припинятися в 6 – 7 класах" [1: 169]. Використовуючи у своїй роботі з дітьми казку, В. Сухомлинський вважав її тим інструментом, що здатен не лише наблизити дітей одне до одного, спрямувати їх фантазію та уяву, але й розвинути інтелектуальну сферу дітей, зокрема й у дітей із уповільненими процесами мислення.
На сучасному етапі розвитку казкотерапії найбільш розробленими є, на нашу думку, програми комплексної казкотерапії Т. Зінкевич-Євстігнєєвої [2; 3; 4; 5] та Т. Грабенко [5]. Проаналізувавши їх досвід роботи з дітьми із застосуванням казкотерапевтичних методів та прийомів і спираючись на власний досвід участі та проведення казкотерапевтичних семінарів, можемо виділити ряд казкотерапевтичних технік, найбільш доцільних для застосування в особистісно орієнтованому вихованні дітей у групах. І. Більшість батьків, учителів та вихователів розповідають дітям казки. Але розповідання казок як форма казкової терапії має свої особливості й досить багато різновидів.
1. Розповідь групі нової або відомої казки від третьої особи. Сенс полягає в наступному: розуміючи вплив казкових ситуацій на розвиток особистості, психолог-оповідач може свідомо акцентувати на них увагу. Таким чином, у дитини активізуються власні несвідомі процеси, які стимулюють її особистісне вдосконалення.
2. Групова розповідь казки, відомої всій групі. У цьому випадку оповідачем є не одна людина, а група людей. Кожний учасник групи по черзі розповідає невеликий уривок казки. Розповідь розбивається на невеликі уривки вільно і спонтанно залежно від того, яку частину розповіді бере на себе попередній оповідач. У дитячій групі ведучий може й навіть повинен брати участь у процесі розповідання. Якщо розповідь проводиться в групі підлітків, ведучому не варто брати участі у процесі розповідання, оскільки він отримає більше інформації, спостерігаючи за ходом розповіді.
Для того, щоби досягнути кращих результатів у роботі, корисно використовувати аудіо- або відеозапис. Після закінчення розповіді може також застосовуватися прийом продовження цієї казки. Різновидом такої техніки може бути розповідь казки у ролях від імені різноманітних персонажів. Доцільно також запропонувати дітям одухотворити будь-який предмет або частину оточуючого середовища і від його імені розповідати казку. Для дітей та підлітків такий метод роботи може бути особливо корисним, оскільки він допоможе їм децентруватися, стати на місце іншого. Важливо, щоб на одному занятті учасники могли розповісти одну й ту саму казку від імені різних героїв. Необхідно загострювати увагу учасників на тих почуттях, які відчували герої впродовж казкових подій. Особливо важливим є таке розповідання для гіперактивних дітей: завдяки незвичайній формі розповіді, їм легше втримувати увагу.
ІІ. Створення власної казки. 1. Створення індивідуальної казки кожним членом групи. Казки, які створює сама дитина, є особливо важливими, оскільки вони не лише у метафоричній формі відображають внутрішню реальність дитини, але й активізують несвідомі процеси, які сприяють особистісному розвиткові й вирішенню життєвих труднощів. Перед роботою з власне вигадуванням казок можна застосовувати прийом, який сприятиме зміцненню стосунків у групі, дозволить дітям створити ігрову атмосферу, а підліткам у метафоричній формі висловити своє ставлення одне до одного. На початку групового заняття кожному з учасників групи (в тому числі й ведучому) даються прізвиська, вигадані при спільному обговоренні групою. Люди з такими прізвиськами і стають героями власних казок. Особливість цього прийому полягає в тому, що головним героєм є особистість, яку дитина деякою мірою (якщо не повністю) ототожнює із собою. Крім цього, прізвиська, дані учасниками групи одне одному, та й сам процес обговорення асоціацій, пов’язаних з тією чи іншою людиною, дають цінну інформацію про те, як сприймають цю людину оточуючі і як таке сприймання співвідноситься з уявленням людини про саму себе. Після закінчення розповіді відбувається процес обговорення казки з ведучим групи. Під інтерпретацією вигаданих казок розуміємо безоцінну інтерпретацію, оскільки ми не можемо говорити, що в казці погане, а що гарне. Те, що ми почули, – це внутрішній стан дитини на певному етапі її розвитку.
2. Групове складання казки. Той, хто починає, говорить першу фразу, наступний учасник групи приєднує до сказаної фрази свої репліки. Різновидом цього методу є вигадування і розповідання дітьми "намальованої" казки. Процес групового малювання дає важливу інформацію про те, як розподілилися між дітьми ролі в групі: хто лідер, хто прагне привернути до себе увагу, хто хоче залишатися в тіні, хто нав’язує свою думку, а хто прислуховується до думки інших. Крім цього, спостереження за процесом малювання дає інформацію про згуртованість групи. Якщо малюють ізольовано, тобто не прагнуть вписати свій малюнок до попередніх, то, швидше за все, можна говорити про деяку ворожість між учасниками групи, або настороженість, або ж про те, що учасники занадто егоцентричні.
3. Написання власної казки за дві хвилини, не відриваючи ручки від паперу. Цей прийом, на нашу думку, доцільно використовувати як допоміжний, підсумовуючий, такий, що дозволяє проявити у сконденсованому вигляді внутрішній стан, настанови дитини тощо. Прийом вигадування казки при роботі з дітьми в групі є надзвичайно ефективним. Його використання дає можливість дитині творчо розкритися, ненав’язливо, у метафоричній формі отримати відповіді на свої запитання, інтуїтивно обрати шлях саморозвитку. ІІІ. Казкова лялькова терапія та драматизація казок. У рамках лялькової терапії реально втілюються уявлювані образи. На сучасному етапі казкової лялькової терапії психологи використовують три типи ляльок: ляльки-маріонетки, пальчикові ляльки та тіньові ляльки. У казковій терапії надзвичайно важливим є сам процес створення ляльки – процес творення нового казкового життя. Створення власної ляльки дозволяє дитина творчо розкритися, проявити свої приховані здібності, відчути впевненість та задоволення, розширити комунікативні здібності. Перед початком роботи важливо пояснити дітям, що жодна лялька не є гіршою чи кращою за інших. Так само, як і кожна дитина у групі (кожна людина взагалі), кожна лялька є індивідуальною та неповторною, а тому й цінною сама по собі. Слухаючи або читаючи казку, дитина програє її в своїх думках, уявляє собі місце дії та героїв казки. Таким чином, у своїй уяві дитині ніби створює цілий спектакль. Тому абсолютно природнім є використання драматизації казок з психологічною метою. Однак не кожна дитина може грати на сцені, тому використовується також постановка казок за допомогою різноманітних видів ляльок, у тому числі створених самими дітьми. Казковотерапевтичні постановки не припускають тяжкого заучування ролей та тривалих репетицій. Головною є ідея експромту. При драматизації казки яскраво простежується ставлення дитини до себе, до інших дітей та оточуючого світу.
Казкотерапія – це метод, що дозволяє послуговуватися набутим у ході історичного розвитку людства досвідом для інтеграції особистості, для розширення і вдосконалення взаємодії людини з навколишнім світом. Основний, на нашу думку, принцип цього методу – це цілісний, духовний розвиток людини (дитини, підлітка, дорослого); це можливість створення сприятливого ґрунту для становлення цілісної, творчої особистості. Названі характеристики казкової терапії певним чином співвідносяться із принципами особистісно орієнтованого виховання, тому, на нашу думку, використання казкових сюжетів та образів при груповій роботі з дітьми у контексті особистісно-орієнтованого виховання є доцільним та цілком виправданим. Ароматерапія і діти.
Якщо притримуватись деяких запобіжних заходів ефірні масла можна безпечно та ефективно використовувати при лікуванні дітей. Взагалі діти дуже добре реагують на ароматерапію і усі натуральні методи лікування, почасти тому, що нічого завчасно не очікують від них й не мають по відношенню до них ніяких упереджень, а почасти тому, що їхні молоді організми дуже швидко оправляються від хвороб. Механізми саморегуляції у дітей іще не підірвані роками сидіння на шкідливих дієтах, стресом, нездоровим способом життя, забрудненням довкілля і т.д. За правильного лікування дитячий організм здатен швидко виводити токсичні речовини, тому, що він не забруднений шлаками, що накопичувались там багато років. Усі прості методи самодопомоги, що пропонує ароматерапія, - ванни, інгаляції, компреси, а також аерозолі з ефірними маслами – дають досить добрий ефект при лікуванні дитячих хвороб. Й немовлята, й старші діти дуже добре реагують на звичайний масаж. Мамі не потрібно спеціально вчитись масажу, щоб м’якими прогладжуваннями заспокоїти біль у дитини, хоча є гарні книги, де вчать, як це робити. Правильне використання ефірних масел в домашніх умовах у вигляді ванн, масажу, аромаламп – це дуже ефективна форма профілактики простудних та інфекційних захворювань. Це є дуже актуальним для дітей, які відвідують дитячі заклади, через недосконалу імунну систему вони часто підхоплюють різні віруси, а ефірні масла, трави – це є ті натуральні засоби для підвищення імунітету, дезінфекції оточуючого повітря, ран, які не створюють ніяких неприродніх процесів в організмі людини. Ефірні масла дійсно лікують початкові стадії хвороб, а якщо їх застосовувати одночасно при лікуванні сильними препаратами, то посилюють їх ефект. Головне не перестаратися. Використання ефірних масел для дітей має певні правила: · Ніколи не використовувати чисте ефірне масло (виключення – масло лаванди, декілька крапель якого можна нанести на незначні опіки, поранення) · Завжди розчиняти масло при додаванні у ванну для дитини(розчинити можна в меді або солі) · Масажне масло для дитини повинно бути меншої концентрації (дози дивитись нижче) · При проведенні інгаляції не залишати дитину без нагляду · Тривалість сеансу інгаляції не повинна перевищувати декількох секунд · Ефірні масла ніколи не повинні потрапляти до роту дитини · Не користуватись токсичними маслами (їх перелік в наступній статті) · Ніколи не намагайтеся лікувати серйозні хвороби самостійно, без кваліфікованого лікаря. Ефірні масла в таких випадках можуть бути лише допоміжними засобами. · Викликати лікаря, якщо при легких захворюваннях покращення не настає протягом доби: Перелік використання ефірних масел по віку, дозування: від 2-х тижнів до 2-х місяців рекомендують ефірні масла ромашки, укропу, лаванди, троянди. В таких дозуваннях: ванна - 1 крапля, масаж - 2 краплі на 50мл рослинної олії. Від 2-х до 6 місяців можна додати ефірні масла , евкаліпту, календули, мандарину лимону, чайне дерево, грейпфрута, анісу. Ванна - 2 краплі, масаж - 3 краплі на 50мл рослинної олії. від 2-х місяців до 2-х років застосовують також ефірні масла бергамоту, фенхеля, апельсина, пачулі, сандала, іланг-іланга. Ванна - 2 краплі, масаж - 3 краплі на 50мл рослинної олії. від 2-х до 5-ти років додаються також лимон, піхта, сосна. Ванна 3 - 4 краплі, масаж - 3 - 5 крапель на 50 мл рослинної олії. від 5-ти до 10-ти років можна використовувати ефірні масла герані, розмарину протягом доби: Що таке арт-терапія
Досить потужним чинником для «запуску» рухової діяльності може стати потреба дитини в самовиявленні, самоствердженні, для реалізації якої діти широко використовують творчість. Тому серед сучасних можливостей подальшого удосконалення реабілітаційних технологій належна увага надається арт-терапії.
Арт-терапія – це лікування за допомогою залучення дитини до мистецтв. При цьому дитина навчається спілкуватись з навколишнім світом на рівні екосистеми, використовуючи образотворчі, рухові та звукові засоби. Вона має змогу самостійно висловлювати свої почуття, потреби та мотивацію своєї поведінки, діяльності і спілкування, необхідні для її повноцінного розвитку та пристосування до навколишнього середовища.
Арт-терапія – це лікування за допомогою залучення дитини до мистецтв. При цьому дитина навчається спілкуватись з навколишнім світом на рівні екосистеми, використовуючи образотворчі, рухові та звукові засоби. Вона має змогу самостійно висловлювати свої почуття, потреби та мотивацію своєї поведінки, діяльності і спілкування, необхідні для її повноцінного розвитку та пристосування до навколишнього середовища.
Основна увага при проведенні корекційної арт-терапії приділяється ставленню дитини до своєї діяльності, своїх малюнків, гри на музичних інструментах тощо. Головне завдання педагога спрямоване на розвиток мотивації дитини до діяльності, відбір прийомів арт-терапії для кращого формування мотиваційної сфери у дітей з різними формами органічного ураження нервової системи.
Арт-терапію, як методику корекції, доцільно використовувати в комплексі функціонально-системної медико-соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров’я. Застосування арт-терапії підвищує пізнавальну активність дітей, сприяє сенсорному та руховому розвитку, концентрує увагу. Крім того, арт-терапія дозволяє здійснювати більш ефективний вплив на формування емоційної сфери, спонукає до подальшого розвитку компенсаторних властивостей збережених функціональних систем. Педагогічна корекція за допомогою арт-терапії у дітей з обмеженими можливостями здоров’я (клініко-синдромологічними формами органічного ураження нервової системи) має свої особливості і визначає доцільність врахування загальних та індивідуальних напрямів і умов роботи, а саме: віку дитини, ступеня зрілості всіх функціональних систем, індивідуальних властивостей її особистості. Загальні напрями та умови проведення арт-терапії схожі на інші методики педагогічної корекції, які використовуються в реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи. Педагог зобов’язаний: усвідомлювати і пам’ятати про труднощі дитини в реалізації можливостей своїх функціональних систем; встановити напрями і завдання корекційної роботи з арт-терапії; підібрати ті види арт-терапії, які конкретна дитина спроможна виконати і отримати результат; дати можливість дитині самостійно вибрати завдання; встановити з пацієнтом доброзичливий двобічний контакт; регламентувати роботу дитини, що дає змогу підвищити зосередження уваги. Такі правила проведення корекції і арт-терапії стимулюють пізнавальну активність дитини, організують її поведінку, підвищують самооцінку. Основи методу
Терапія мистецтвом є посередником при спілкуванні пацієнта і терапевта на символічному рівні. Образи художньої творчості відбивають усі види підсвідомих процесів, включаючи страхи, мрії, конфлікти, спогади.
До основних форм арт-терапії належать: групова; індивідуальна; сімейна.
Терапія мистецтвом в наш час ,коли використовується не тільки в лікарнях і психіатричних клініках, але і в інших умовах — і як самостійна форма терапії, і як додаток до інших видів групової терапії.
Одним із найбільш використовуваних у терапії вправ є створення групових фресок, у якому учасники або малюють усе, що вони хочуть, на загальній картині, або малюють на ній щось, відповідно до обраної всією групою теми. Членів групи заохочують коментувати свої малюнки, у той час як керівник групи підсилює групову взаємодію.
Дуже важливо при терапії враховувати вік пацієнта і його можливості, не обтяжувати його не цікавою для нього роботою, а також враховувати техніку безпеки: людині із порушеною координацією рухів не можна давати в руки гострі предмети, що можна сказати і про малу дитину. Також важливо, щоб на груповій терапії, а особливо якщо це діти, вони відчували рівну кількість уваги. Старших за віком дітей можна зацікавлювати іншими заняттями, наприклад, бісер, кіноклуб, фотографія, читання віршів, створення музики і т. д. Завдання арт-терапії
лікування зцілення психокорекція реабілітація психопрофілактика розвиток діагностика Безпосередні завдання
вираження почуттів розкриття творчого потенціалу розвиток навичок включення в колективну діяльність Види занять
директивні(чітка установка) не директивні( вільний вибір) Структура арт–терапевтичного заняття
початок( підготовка матеріалів, тощо,збирання думок) основна частина( основний процес, виконування осн. завдання) завершення( підбиття підсумків,ділення враженнями) Позиція терапевта
директивна( спрямовує) не директивна( розвиваюча) Тривалість занять
За тривалістю арт–терапевтичні заняття бувають: короткотерміновими( до 12 занять) середньо терміновими (до 1 року) довготерміновими (декілька років) Проте кожне з них не повинне тривати більше 2 годин. директивні(чітка установка) не директивні( вільний вибір) Структура арт–терапевтичного заняття
початок( підготовка матеріалів, тощо,збирання думок) основна частина( основний процес, виконування осн. завдання) завершення( підбиття підсумків,ділення враженнями) Позиція терапевта
директивна( спрямовує) не директивна( розвиваюча) Тривалість занять
За тривалістю арт–терапевтичні заняття бувають: короткотерміновими( до 12 занять) середньо терміновими (до 1 року) довготерміновими (декілька років) Проте кожне з них не повинне тривати більше 2 годин. |